Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.11.2025 року у справі №705/2159/19
Постанова КЦС ВП від 22.08.2025 року у справі №705/2159/19
Ухвала КЦС ВП від 08.04.2020 року у справі №705/2159/19
Постанова ВССУ від 30.03.2026 року у справі №705/2159/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року

м. Київ

справа № 705/2159/19

провадження № 61-16003 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Паливода Олена Петрівна,

заінтересована особа - приватне підприємство «Центр-Монтаж-Енерго»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 24 червня 2025 року у складі судді Сивоконя С. С.

та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила суд визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця

відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(місто Київ) Паливоди О. П. (далі - державний виконавець), заінтересована особа - приватне підприємство «Центр-Монтаж-Енерго» (далі - ПП «Центр-Монтаж-Енерго»), яка полягала у невжитті заходів щодо своєчасного примусового виконання рішення суду у частині негайного поновлення її на роботі.

Скарга мотивована тим, що рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року у справі № 705/2159/19 визнано незаконним

та скасовано наказ ПП «Центр-Монтаж-Енерго» від 03 липня 2019 року № 25

про припинення з нею (юрисконсультом) трудового договору (контракту) на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва

і праці, у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників). Її було поновлено на посаді юрисконсульта ПП «Центр-Монтаж-Енерго». Стягнуто

з роботодавця на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 04 липня 2019 року по 17 березня 2025 року у розмірі 346 882,80 грн,

з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів

та зборів, передбачених законодавством. Рішення суду в частині поновлення

на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

24 квітня 2025 року постановою державного виконавця на виконання вищевказаного судового рішення відкрито виконавче провадження № 77895710

з ідентифікатором доступу 9ББДБ045ВГАД, боржнику надано 3 дні для виконання рішення суду.

Станом на 06 червня 2025 року ПП «Центр-Монтаж-Енерго» не виконало судове рішення про її поновлення на роботі.

Вважала, що роботодавець ухиляється від виконання судового рішення

про її поновлення на роботі, так як не видав наказ про її поновлення на роботі

з 03 липня 2019 року, не виготовив та не видав їй пропуск (перепустку)

до адміністративної будівлі роботодавця та до робочого місця. Роботодавець

не допустив її до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто не створив умови, за яких вона може здійснювати свою трудову діяльність у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

28 травня 2025 року державним виконавцем накладено штраф на боржника

у виконавчому провадженні, тобто на ПП «Центр-Монтаж-Енерго»,

у сумі 5 100,00 грн. Роботодавцю надано 3 робочі дні для виконання рішення суду про її поновлення на роботі, проте останній не виконав указане судове рішення.

У червні 2025 її представником подано заяву про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні у зв`язку з невиконанням рішення суд від 17 березня 2025 року у справі № 705/2159/19. При цьому вона повідомляла державного виконавця про невиконання роботодавцем рішення суду про її поновлення на роботі, на що державний виконавець належним чином не відреагувала.

Державний виконавець учиняла бездіяльність щодо невиконання пункту 16

частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (накладення штрафу), вона не вживала належних заходів із примусового виконання рішення суду про її поновлення на роботі, чим не забезпечила негайне виконання рішення суду

та фактично сприяла боржнику в ухиленні від виконання судового рішення.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд скаргу задовольнити.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 24 червня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанціївиходив із того, що рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року у справі № 705/2159/19про поновлення ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ПП «Центр-Монтаж-Енерго» у частині його негайного виконання виконано, зокрема, станом на 29 травня 2025 року,

що зазначено у відповідному акті державного виконавця.

ОСОБА_1 була обізнана про наявність наказу роботодавця про її поновлення на роботі, їй фактично забезпечено доступ до роботи і надано можливість виконання своїх трудових обов`язків.

У спірних правовідносинах не вбачається протиправної бездіяльності державного виконавця, про що вказано у скарзі ОСОБА_1 . При цьому обставини,

які зазначено у скарзі, щодо бездіяльності державного виконавця, виникли після фактичного виконання рішення суду, яке в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання й належним чином виконано.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження».

У липні 2025 року ОСОБА_1 та ПП «Центр-Монтаж-Енерго» звернулися

до Черкаського апеляційного суду з апеляційними скаргами на вищевказану ухвалу районного суду.

Розпорядженням голови Черкаського апеляційного суду від 04 липня 2025 року справу було передано до Кропивницького апеляційного суду у зв`язку

з неможливістю призначення суддів у Черкаському апеляційному суді

для її розгляду (пункт 2 частини першої статті 31 ЦПК України).

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 13 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційними скаргами ОСОБА_1

та ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 24 червня 2025 року.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 листопада 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПП «Центр-Монтаж-Енерго» залишено

без задоволення.

Ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 24 червня 2025 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , так як рішення суду

про її поновлення на роботі у частині його негайного виконання виконано станом

на 29 травня 2025 року, що зазначено в акті державного виконавця від 29 травня 2025 року.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те,

що ОСОБА_1 була обізнана про наявність наказу роботодавця

про її поновлення на роботі, їй забезпечено доступ до роботи і надано можливість виконання своїх трудових обов`язків.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини у справі, мотивувальна частина ухвали районного суду викладена відповідно до предмета скарги та встановлених обставин у справі.

Апеляційний суд застосував відповідні норми ЦПК України та Закону України

«Про виконавче провадження».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 24 червня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 листопада

2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати

на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; суд необґрунтовано відхилив клопотання

про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення

для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389

ЦПК України).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 грудня 2025 року справу призначено судді-доповідачу Ступак О. В., судді, які ввійшли

до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

23 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - Коркіяйнен О. С., звернулася

до Верховного Суду із заявою про відвід колегії суддів Верховного Суду:

Ступак О. В., Сакари Н. Ю., Осіяна О. М.

24 грудня 2025 року суддя-доповідач Ступак О. В. подала заяву про самовідвід

із підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2025 року заяву про самовідвід судді

Ступак О. В. задоволено. Відведено суддю Ступак О. В. від участі у розгляді касаційної скарги у справі № 705/2159/19, справу передано на повторний автоматизований розподіл для заміни відведеної судді Ступак О. В. Заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , про відвід колегії суддів:

Ступак О. В., Сакари Н. Ю., Осіяна О. М., у частині вимог відводу судді Ступак О. В. залишено без розгляду. Заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

про відвід суддів Верховного Суду у частині вимог відводу суддів

Сакари Н. Ю., Осіяна О. М. визнано необґрунтованою та передано для вирішення зазначеного питання іншому судді.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 грудня 2025 року справу призначено судді-доповідачу Луспенику Д. Д., судді, які ввійшли до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

26 грудня 2025 року заяву про відвід суддів Верховного Суду: Сакари Н. Ю.,

Осіяна О. М. у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України, передано судді Верховного Суду Коротенку Є. В.

29 грудня 2025 року суддя Верховного Суду Коротенко Є. В. заявив самовідвід

від участі у розгляді заяви про відвід суддів Верховного Суду: Сакари Н. Ю.,

Осіяна О. М., із підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 36 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2025 року заяву про самовідвід судді Коротенка Є. В. задоволено. Заяву представника ОСОБА_1 -

Коркіяйнен О. С., про відвід суддів Верховного Суду: Сакари Н. Ю., Осіяна О. М., передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

29 грудня 2025 року заяву про відвід суддів Верховного Суду: Сакари Н. Ю.,

Осіяна О. М., у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України, передано судді Верховного Суду Зайцеву А. Ю.

29 грудня 2025 року суддя Верховного Суду Зайцев А. Ю. заявив самовідвід

від участі у розгляді заяви про відвід суддів Верховного Суду: Сакари Н. Ю.,

Осіяна О. М., із підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 36 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2025 року заяву про самовідвід судді Зайцева А. Ю. задоволено. Заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , про відвід суддів Верховного Суду: Сакари Н. Ю., Осіяна О. М., передано

для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

30 грудня 2025 року заяву про відвід суддів Верховного Суду: Сакари Н. Ю.,

Осіяна О. М., у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України, передано судді Верховного Суду Червинській М. Є.

Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , про відвід суддів Верховного Суду: Сакари Н. Ю., Осіяна О. М., відмовлено.

Матеріали касаційного провадження передано судді Верховного Суду

Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2026 року відкрито касаційне провадження

у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки про відсутність правових підстав для задоволення її скарги

на бездіяльність державного виконавця, так як скарга є обґрунтованою й вона обрала належний спосіб судового захисту свого порушеного права.

Суди попередніх інстанцій не надали правову оцінку поданим нею доказам,

не встановили фактичні обставини у справі. У матеріалах виконавчого провадження відсутній наказ про її поновлення на роботі з дати незаконного звільнення.

При цьому апеляційний суд не звернув увагу, що участь у справі повинен був брати державний виконавець, як суб`єкт, чиї дії (бездіяльність) оскаржуються,

а не представник органу державної виконавчої служби.

Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання

про долучення нових доказів, зокрема, копії постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження від 09 жовтня 2025 року.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду, яку, на думку заявника касаційної скарги, не враховано судами попередніх інстанцій.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Шполянського районного суду від 17 березня 2025 року у справі

№ 705/2159/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ПП «Центр-Монтаж-Енерго» від 03 липня 2019 року № 25

про припинення трудового договору (контракту) з юрисконсультом

ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ПП «Центр-Монтаж-Енерго». Стягнуто з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 04 липня 2019 року по 17 березня 2025 року у розмірі 346 882,80 грн із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. Стягнуто з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь держави судовий збір

у розмірі 4 237,23 грн. Рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено

до негайного виконання. В іншій частині позовних вимог відмовлено

(а. с. 85-94, т. 1).

Наказом від 17 березня 2025 року № 04 скасовано наказ від 03 липня 2019 року

№ 25 про припинення трудового договору з юрисконсультом ОСОБА_1 , поновлено її на попередній роботі на посаді юрисконсульта 18 березня 2019 року

(а. с. 6, т. 1).

Наказом від 01 квітня 2025 року № 05 внесено зміни до вищевказаного наказу

від 17 березня 2025 щодо зазначення дати поновлення працівника на роботі - вказано дату поновлення на роботі з 04 липня 2019 року (а. с. 7, 72, 127, т. 1).

В акті державного виконавця від 05 травня 2025 року вказано, що при виїзді

за адресою місцезнаходження боржника - ПП «Ценрт-Монтаж-Енерго»,

по вулиці Індустріальній, 2 встановлено, що боржником винесено наказ

від 01 квітня 2025 року про поновлення на попередній роботі на посаді юрисконсульта ОСОБА_1 із 04 липня 2019 року. Встановлено, що стягувач

не має можливості приступити до виконання своїх посадових обов`язків - відсутність пропуску, не визначено робоче місце (а. с. 7, 63, т. 1).

В акті державного виконавця від 26 травня 2025 року вказано, що при виїзді

за вищевказаною адресою місцезнаходження боржника - ПП «Ценрт-

Монтаж-Енерго», встановлено, що стягувач на територію підприємства

не допускалася через відсутність у неї пропуску. Зі слів охоронника, без пропуску

на територію підприємства він працівників не пропускає. При проходженні

на територію підприємства разом із державним виконавцем стягувач відмовилася пройти на своє робоче місце, мотивуючи це тим, що дане приміщення належить іншому підприємству (а. с. 8, 62, т. 1).

Постановою про накладення штрафу від 28 травня 2025 року за невиконання

без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду на боржника накладено штраф у розмірі 5 100,00 грн (а. с. 10, 131, т. 1).

Відповідно до відомостей, які викладені в акті державного виконавця

від 29 травня 2025 року, державним виконавцем встановлено: при виїзді

за адресою місцезнаходження боржника - ПП «Ценрт-Монтаж-Енерго»,

боржником надано накази від 17 березня 2025 року та від 01 квітня 2025 року

про поновлення стягувача на роботі з 04 липня 2019 року. Стягувачу надано перепустку для проходження на територію підприємства та визначено її робоче місце. Акт складено в присутності стягувача - ОСОБА_1 , її представника

та представника боржника (а. с. 9, 61, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим

є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала районного суду та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб

та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень

і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Відповідно до статті 2 цього Закону засадами виконавчого провадження

є верховенство права; обов`язковість виконання рішень; законність; диспозитивність; справедливість; неупередженість та об`єктивність; гласність

та відкритість виконавчого провадження; розумність строків виконавчого провадження; співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії

та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами

(частина перша статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України

«Про виконавче провадження».

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Початок примусового виконання рішення регламентовано статтею 26

Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,

в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб

у випадках, передбачених законом (пункт 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися

від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням,

що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі

є видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити

до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2026 року

у справі № 761/23289/21, провадження № 61-4820св25.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі»,

не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення

про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства

про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі

№ 711/8138/18 (провадження № 14-607цс19) викладено правовий висновок про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

У постановах Верховного Суду, зокрема: від 04 листопада 2019 року у справі

№ 750/2140/19, від 20 червня 2019 року у справі № 185/8748/16-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі № 569/10189/16-ц, викладено правовий висновок про те,

що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду

про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення.

Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ

про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим

з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи

і можливості виконання своїх обов`язків.

Питання відповідальності за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі регламентовано статтею 75

Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією

або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права

чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника

не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Шполянського районного суду від 17 березня 2025 року у справі № 705/2159/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ПП «Центр-Монтаж-Енерго» від 03 липня 2019 року № 25 про припинення трудового договору (контракту) з юрисконсультом

ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ПП «Центр-Монтаж-Енерго». Стягнуто з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 04 липня 2019 року по 17 березня 2025 року у розмірі 346 882,80 грн із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення у частині поновлення

на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання. В іншій частині позовних вимог відмовлено

Наказом роботодавця від 17 березня 2025 року № 04 скасовано наказ від 03 липня 2019 року № 25 про припинення трудового договору з юрисконсультом

ОСОБА_1 , поновлено її на попередній роботі на посаді юрисконсульта

18 березня 2019 року. У подальшому, наказом роботодавця від 01 квітня 2025 року № 05 внесено зміни до вищевказаного наказу від 17 березня 2025 № 04 щодо зазначення дати поновлення працівника на роботі - вказано дату поновлення

на роботі з 04 липня 2019 року.

Вирішуючи питання виконання державним виконавцем рішення суду

про поновлення заявника на роботі, судами попередніх інстанцій надано правову оцінку відповідним наказам роботодавця та актам державного виконавця, в яких викладено інформацію щодо виконання боржником судового рішення в частині поновлення працівника на роботі, зокрема: від 05 травня 2025 року, від 26 травня 2025 року, від 29 травня 2025 року.

Крім того, постановою про накладення штрафу від 28 травня 2025 року

за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем

строк зазначеного вище рішення суду на боржника було накладено штраф

у розмірі 5 100,00 грн.

Відповідно до відомостей, які викладені в акті державного виконавця від 29 травня 2025 року, державним виконавцем при виїзді за адресою місцезнаходження боржника - ПП «Ценрт-Монтаж-Енерго», встановлено наступне: боржником надано накази від 17 березня 2025 року та від 01 квітня 2025 року про поновлення стягувача, тобто ОСОБА_1 , на роботі з 04 липня 2019 року, останній надано перепустку для проходження на територію підприємства, визначено її робоче місце. Цей акт складено в присутності стягувача, її представника та представника боржника.

Разом із цим, у скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що 03 червня

2025 року її представником подано заяву державному виконавцю про накладення штрафу на роботодавця у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення

її на роботі, а 04 червня та 05 червня 2025 року вона звернулася до державного виконавця з повідомленням про невиконання боржником рішення суду про її поновлення на роботі. На думку ОСОБА_1 , державний виконавець проявив бездіяльність і не відреагував на вищевказані заяви, не вжив заходів з примусового виконання рішення суду й не наклав стягнення у вигляді штрафу на роботодавця (пункт 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надав правову оцінку доводам ОСОБА_1 , які викладені у скарзі, а також наявним

у справі доказам, зокрема, акту державного виконавця від 29 травня 2025 року

і обґрунтовано встановив, що роботодавцем поновлено працівника на роботі

з 04 липня 2019 року. ОСОБА_1 , тобто стягувачу у виконавчому провадженні, надано перепустку для проходження на територію підприємства, їй визначено робоче місце. Вказане зафіксовано в акті державного виконавця від 29 травня

2025 року.

Таким чином, ОСОБА_1 була обізнана про наявність наказу роботодавця

про поновлення на роботі, їй фактично забезпечено доступ до роботи і можливість виконання своїх трудових обов`язків. Тобто рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року про поновлення ОСОБА_1

на посаді юрисконсульта ПП «Центр-Монтаж-Енерго» в частині негайного виконання рішення станом на час звернення ОСОБА_1 зі скаргою у цій справі виконано,

що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Отже, у державного виконавця були відсутні праві підстави вчиняти дії,

про які просила ОСОБА_1 . Тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не долучив до матеріалів справи нові докази, так як докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього

(частина третя статті 367 ЦПК України). Судом апеляційної інстанції відмовлено

у задоволенні клопотання заявника про долучення доказів до матеріалів справи

(а. с. 227-230, т. 2), так як підстав для цього апеляційним судом не встановлено.

Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), судова практика Верховного Суду

з указаного питання є сталою та сформованою, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин,

які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

У справі, яка переглядається, судами надано відповідь на всі істотні питання,

що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться

до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2025 року у справі № 523/12468/20, провадження № 61-8737св25).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення скарги ОСОБА_1 , а вказане не може бути правовою підставою

для скасування оскаржуваних судових рішень.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно

та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400

ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові

рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 24 червня 2025 року

та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара